28/01/2025
Сьогодні Ейрі 5 років. І я хочу розказати вам історію про непросту собаку, про довгий шлях, який ми долали із нею з перших днів, і про те, як мої думки віддати собаку перетворилися на бажання ніколи не розлучатися.
Колись мені було 15 і я дуже хотіла собаку. І в мене з’явилося чудове цуценя лабрадора. Це була найласкавіша собака, яка була рада всім і чемно дослухалася до моїх слів. М’який характер, веселий темперамент, соціальність. Вона була з тих, про кого кажуть “ми її не виховували, вона просто слухається нас”. Отож, вона була чудова і вона була поруч. Ми гуляли без повідця і навіть вивчили декілька команд. Але пройшло 6 років і вона пішла.
За рік в мене знову з’явилося цуценя, але на цей раз вівчарки. Мені хотілося, щоб вона обирала мене і була не настільки сповнена любові до всіх навколо. Але Ейра мене не обирала, і чудовою її назвати було складно. Вона не давала мені спокою, їй завжди треба було щось робити. А ще вона мене не слухала, зовсім, ніколи. Якщо я не розважала її, вона знаходила розваги самостійно. А потім кусалась, коли я намагалася сварити її. І так по колу. Я думала про те, що можливо мій характер надто м’який для такої домінантної собаки. І ще думала переприлаштувати її.
І що ж тут такого? Хіба це не типова історія про цуценя? На жаль, я мала з чим порівняти, і порівняння це було не на користь Ейри. Вона не вміла заспокоїтись, вгамуватись, поспати. Вона не сприймала ніякі заборони і ніколи не поступалася, натомість починала агресувати. В неї було дуже багато енергії, тож весь свій час я приділяла тільки їй. До 4 місяців Ейра знала вже дуже багато різних команд та трюків. Але з нею було важко, бо вона завжди робила так, як хоче, і вгамувати її я не могла.
Тоді ми пішли на групові заняття. Їх було багато, поки нарешті ми не знайшли свій майданчик. Там мені теж пояснювали, як приборкати Ейру. Але конфлікти вдома і на майданчику ставалися все частіше і ставали дедалі серйознішими. Ейра вже починала агресивно кусати мене і кидатися. Тоді мені всі казали, що як зараз не приборкаєш, буде тебе тримати у страху потім завжди. І мені було страшно, я дійсно її боялася.
Але разом з тим на майданчику в ній побачили потенціал і запросили нас до занять спортом зі складною назвою Мондіоринг.
Ми займалися, Ейрі подобалося, але конфлікт у наших відносинах не зникав, натомість реакції собаки на нього були все гостріші. Я знову подумала про переприлаштування комусь, хто зможе займатися з нею спортом, щоб не втрачати потенціал собаки. Може ми просто не підходимо одна одній. Точніше я Ейрі.
Але я все одно шукала інші методи виховання і не втрачала надії знайти ключ до собаки, щоб зрештою вона обрала мене. Ми тимчасово припинили заняття у групі, почали займатися у своєму темпі, я краще придивлялася до Ейри і почала більше розуміти її стани та емоції. Я потроху змінювала підхід і шукала нові інструменти.
І це спрацювало! Ейра поступово почала довіряти мені, просити моєї підтримки в складних ситуаціях, ми навчилися домовлятися, уникати конфліктів. Тоді я побачила свою собаку у якомусь новому світлі, я почала розуміти її, і зрештою дуже полюбила її.
Ось так буквально за перший рік мої думки віддати собаку замінило бажання ніколи не розлучатися. Мені довелося подолати цей шлях самостійно, після купи помилок та майже зруйнованих відносин. Адже на моєму шляху зустрічалося багато тих, хто розповідав, як підкорити собаку, але майже не було тих, хто розказав би, як з нею подружитися.
На жаль, цей досвід вже є, ми обидві пам’ятаємо, як усе почалося, та і конфлікт у наших відносинах вже вкорінився достатньо глибоко. Але, мабуть, саме з цієї причини в моєму житті і з’явилася непроста собака Ейра. Вона навчила мене багато чого та зрештою привела до роботи, про яку я навіть не мріяла, і відкрила світ цікавого кінологічного спорту.
Зараз Ейрі п'ять. Я не уявляю життя без неї. Всередині цієї собаки цілий світ. І навіть зараз я вивчаю нові його грані. Тепер я чітко бачу її характер, різні його риси, які я поважаю, а не просто боюся, що собака домінує. Тепер я спокійно можу брати її будь-де, хоча раніше із жахом думала про те, як зайти у кав’ярню або зустрітися із друзями разом з нею. Тепер вона слухає, чує мене, і це діалог з усіма проявами її гострого характеру, до якого ми йшли дуже довго. Не все в наших відносинах рожеве і гарне, проте кожен рік з нею особливий і багатий на досвід. Дякую за це Ейрі, моїй нічній фурії! Дякую за ще один насичений рік, за кожну перемогу на змаганнях, за кожне тренування, де вона старанно працювала для мене, за весь новий досвід, за те, що вона саме така.
